Поезії

298 переглядів

«Війна. Культура. Людина // Мистецькі рефлексіі» ⇒

30.09.2023

До дня захисників і захисниць України

Артур Дронь

  • Коли ми скидаємо бронежилети,
  • шоломи, бушлати, куртки, рукавиці,
  • і їмо мандарини біля буржуйки
  • і робимось схожими на дітей,
  • я інколи думаю,
  • що ти десь у сусідній кімнаті.
  • В селі
  • якась жінка з місцевих
  • сказала дитині: «Синочку».
  • Але кожен із нас
  • озирнувся.
Франциск

  • Хорхе Маріо Берґольйо
  • взяв ім‘я святого Франциска,
  • який колись боровся на війні
  • та був у полоні.
  •  
  • В листопаді капелан
  • приїжджав до нас на фронт, а в грудні
  • його сина поранили в голову.
  • А єдність Церкви у нас – це коли
  • Храми всіх конфесій
  • однаково знищені росіянами.
  •  
  • Хорхе Маріо Берґольйо,
  • ми просто хочемо сказати,
  • що святий Франциск
  • нас зрозумів би.
Катерина Калитко

  • Зацвіте алича і рука задрижить –
  • допиши, допиши, поділися із кимсь.
  • Бо солдати знаходять вцілілі книжки
  • у підпалених ворогом житлах.
  •  
  • Бо своїх упізнаєш у снах і ділах,
  • бо вітри переплетено із прапорами,
  • бо долоня шорстка, як бузкова кора,
  • у химерному спокої располаги.
  •  
  • Покоління шукає для себе назви.
  • І сни
  • тим тривожніші, чим раптовіша тиша,
  • бо галактика наших обпечених книг,
  • як дитина застуджена,
  • хрипко дише.

                 ***

  • Наче хмільний, чи скоріше контужений – дивакуватий,
  • ще й кашляє так натужно – давня, каже, застуда.
  • Ледве не розстріляли на ближньому блокпосту,
  • але врешті знайшовся спільний знайомий, комбат.
  •  
  • Пробирається до своїх. Позивний його «Байда».
  • Довго відмахувався від гостини, хотів іти цілу ніч.
  • Та годі тобі, чоловіче, посидиш тут, при вогні,
  • а він сидить і не п’є, і місця собі не знайде.
  •  
  • Вслухається в бахкання ночі настороженим звіром
  • і шрам на щоці пульсує – рана, нерівно зашита.
  • І все повторює: «Хлопці, я ж їх руками душитиму!»
  •  
  • І ніхто ні на мить,
  • не наважився,
  • не повірити.
  •  
  • Підвезли вранці до перехрестя. Сказав, що знає дорогу.
  • Побрів із самим ножем при поясі в зеленку, у ковилу.
  • І хтось гукнув йому в спину: «Відбитий, ти звідки родом?»
  • І він, здається, сказав:
  • «Із Великого Лугу».

Галина Крук

 

Момент істини

  • Минулого – нема. майбутнього – нема.
  • Є наслідки причин. є послідовність значень.
  • Є площина, в якій квадратний корінь зла
  • Росте і все довкруг дискримінує наче.
  •  
  • Є рівність, при якій із протиставних двох
  • життя рівняє до нуля найкраще.
  • Є точка на нулі, де сходить дощ, як бог,
  • на пересохлі губи натще.
  •  
  • Є градус, що п’янить. є тисячні, що ціль.
  • Запрілий окуляр, затерпле передпліччя.
  • Є світло, при якім не відкидаєш тінь.
  • Є куля, що летить у тебе вічність.

***

  • Перехресний, як рима, вогонь, охолонь, перестань.
  • Каса звуків і букв розлетілась від першого БУКа.
  • Вивчив назви рослин по прильотах – Піон і Тюльпан
  • Гіацинт і Гвоздика, смертельна неначе гадюка.
  •  
  • Прочитай по складах, де від нас спрацювала арта.
  • По усіх тих ворожих складах. Почерк виробиш потім.
  • Кажуть, гарна тут школа була. Перший клас – легкота,
  • в старших класах на дошці висить ще домашня робота.
  •  
  • Все, чого ти навчився й набачився, вдарить під дих.
  • Всі, без кого тобі обійтися тепер доведеться…
  • Бий із лінії, що пролягає між мертвих й живих,
  • як її не стирай, а вона неодмінно – крізь серце.
  •  
  • Перелітні, як птахи, снаряди лягають в поля,
  • у футбольні шкільні, де пронизливо пахне травою.
  • Сонця м’яч золотий бачить як учорашнє хлоп’я
  • Пробиває іще за своїх, але вже – поза грою.

***

  • Десь посеред війни і смерті з кимось стається любов,
  • як несподівана дорожня пригода, як напад болю,
  • як спазм серцевого м’яза триматися за когось.
  •  
  • Він, що довіз трьохсотого до найближчого стабпункту.
  • Вона, що трапилася на зворотньому шляху, розчахнута,
  • як дорожня Біблія на випадковій сторінці,
  • як дорожня Біблія у такому твердому окладі самозахисту,
  • що нею можна вбити, якщо добряче замахнутися.
  •  
  • І він читає вголос із того місця, яке відкрилося:
  • глава така-то стих такий, увірувавши водночассі.
  • З губ її зчитує спрагу гострішу від небезпечного леза,
  • нею можна голитися щоранку,
  • нею можна впиватися щовечора,
  • ранитися і ранитися.
  •  
  • Жінко неминуча, чоловіче неуникний, болю нестерпний,
  • що злютовує воєдино тут і зараз, віднині й довіку,
  • Псалом п’ятдесятий над ними, яким не до читання,
  • Псалом п’ятнадцятий над ними, якими світ цей тримається купи.
  •  
  • Ти бачиш Господи, все, що могло б трапитися із ними далі,
  • розгортатися в нескінченність, продовжуватися в майбутнє.
  • Хвилясті лінії її непокірного волосся, смуги світла на їхніх тілах,
  • скупих на випуклості, їхні майбутні форми в усіх наступних поколіннях,
  • не вдавай, що не бачиш.
  •  
  • Бо навіть вона бачить сліди їхніх ніг на морському піску,
  • що то сходяться, то розходяться, то сплітаються
  • і якусь гомінку зграйку думок своїх, як могло би бути,
  • стріпує нетерплячим рухом плеча,
  • і він згадує, як колись малим у прибережних корчах,
  • замружившись усередині від страху впіймати не те,
  • пірнав руками в намул і виймав звинне тіло в’юна,
  • і хвалився батькові й мамі. І мама такими ж очима,
  • як у неї зараз, дивилась на нього, ніби йому
  • все в житті вдалося: повернутись, вціліти,
  • прожити в любові і щасті, повторитися в дітях.
  •  
  • І коли вони потім вийдуть поодинці на берег, кожне на свій,
  • а їхні ангели-охоронці розлетяться в різні боки,
  • відводячи очі, вдаючи, що нічого такого не трапилося,
  • Господи, не май їм за гріх,
  • дозволь їм іще зустрітися – на цьому чи на тому світі,
  • в одній із твоїх реальностей,
  • де любов, попри все, стається і не перестає,
  • стається і не перестає.

 

Юлія Ілюха

  • Жінка, що вижила в лютому, знову збирає валізу.
  • Складає туди шампунь, помаду, білизну і тепловізор,
  • Загорнуту в жовту газету фамільну бабусину чашку,
  • Сукню молодшої доньки, в якій та ішла до причастя,
  • Спортивний костюм, ліхтарик, рацію, сірники,
  • Нанизані на мотузочку сином засушені ягідки,
  • Кросівки, гумові капці, карту місцевості, дощовик,
  • В шовкову сукню замотаний батьків старий дробовик,
  • Прапор, прошитий осколками, піксель, весільне фото,
  • Парфуми, блузку, в якій ходила колись на роботу,
  • Турнікет, бандаж, кровоспинне, ароматичні свічки,
  • Старшою донькою вишиті хрестиком сорочки,
  • Спідницю, сухі галети, шеврони, компактний фен,
  • Від шлунку, від кашлю, від горла, ібупрофен,
  • Книжку, лептоп та мишку, сухі трояндові пелюстки,
  • Курячого бога із дна швидкої гірської ріки,
  • Переноску із кішкою, квітчасту мамину хустку,
  • Капелюшок, в якому літала в Італію у відпустку,
  • Крем від зморшок, баночку з чорним перцем…
  • Останнім жінка зверху кладе своє пульсуюче серце.
  • Жінка, що вижила в лютому, вириває себе з корінням.
  • Історія знову пишеться втраченим поколінням.

23.08.2023

Образ майбутнього

Діти

  • Коли ми говоримо про надію,
  • то насправді ми говоримо про дітей.

 

  • Я вдячний, бо пам’ять про тебе
  • досі вилазить зсередини,
  • хоч стільки часу минуло.
  • І колись усі діти
  • будуть жмуритися від сонця.
  • А ті з нас, хто виживе,
  • побачать, що все це було не дарма.

 

  • Ми тут рідко говоримо про надію,
  • чи про патріотизм, чи про Батьківщину.
  • Але якщо говоримо, то це завжди про дітей.
  • І, знаєш, коли я думаю тепер про тебе,
  • то уявляю, якою дитиною ти була.
  • Як ти жмурилася від сонця.

 

  • Ті з нас, хто виживе,
  • будуть довго мовчати.
  • Бо навіщо слова про надію,
  • коли ось вона поруч.
  • Стоїть у замурзаних шортах,
  • чухає руки, обкусані комарами,
  • показує сонцю молочні зуби.

Артур Дронь

***

  • Мені здається,
  • це буде сира міжсезонна пора:
  • кудлаті клапті туману, гайвороння в дворах,
  • небо низьке й глухе – кричи в нього, не кричи.
  • Друг підійде і скаже: війна скінчилась.

 

  • І я не відчую нічого, я далі так само куритиму.
  • Вслухатимусь, чи не змінюється серцевий ритм.
  • Захочеться вибуху подиву.
  • Захочеться, може, плакати,
  • скавуліти, як пес із перебитою лапою,
  • або реготати і лаятися, щоб озиралися люди.
  • А зможу тільки курити – спустошено, мовчки, люто.
  • І друг усе розумітиме, і не питатиме зайвого.

 

  • Така новина броню на тобі розрізає,
  • кладе на голу землю, як пташеня без гнізда.
  • Ми жили на війні. Куди нам тепер податись?

 

  • І тільки – хитнеться вулиця і затанцюють стіни.
  • Куритиму і перелічуватиму:
  • тих, кого вже не зустріну,
  • жінок, осліплих од горя, – яке потворне кліше, –
  • того, кого любила і хто зробився дешевкою,
  • свою дитину, не народжену в грудні,
  • ями на сотні тіл, згорілі міста безлюдні,
  • поранених, незагоєних, схожих на ламані лінії,
  • хрип у голосі нашого покоління,
  • підняті нуртом до сонця козацькі могили,
  • того, кого не чекала, кого любила.

 

  • Вітер поставить на лоба холодну печатку.
  • Ось і війна скінчилася.
  • Куди нам тепер початись? 

К. Калитко

***

  • Танцюй, моя пташко, просто посеред села.
  • саме для цього його спалили дотла.
  • красива у своїй силі, сильна у своїй красі –
  • танцюй, моя люба, покажи їм усім.

 

  • Посеред цього згарища, залишеного ворогами,
  • танцюй так, як завжди уміла – гордо і гарно.
  • танцюй за тих, хто тут народився і тут поліг.
  • танцюй за тих, у кого більше немає ніг.

 

  • Танцюй за померлих дітей, чоловіків і жінок. 
  • танцюй, моя рідна, ти заслужила на цей танок.
  • ті, хто палить тут села, вже прокляті і роздерті –
  • це танець твого життя, а значить танець їхньої смерті.

 

  • Тож хай під твоїми ногами виростає нова трава.
  • хай тут будуть нові посіви і нові жнива.
  • хай там, куди ти вкажеш рукою, будуть нові хати.
  • хай тут буде чим дихати,
  • буде чим дихати.

 

  • Хтось мусить тут танцювати, інакше все це не має ваги.
  • хай ворогів багато, але хай ляжуть тут вороги.
  • танцюй для них, пташко, вперто, без жалю і каяття.
  • бо це танець їхньої смерті,
  • бо це танець твого життя.

Тетяна Власова

 


05.05.2023

***

  • бо війна каже дівчинка бо війна
  • весна так давно ніяк до нас не приходить
  • вже й лелеки відпонаприлітали і вишні довідоблітацвіли

 

  • бо війна каже дівчинка умань нині два дні в тумані
  • так болить каже дівчинка умань так болить
  • що біль у польоті сповільнюється ніби сяйво зорі чи квітки
  • і тоді його можна бачити каже дівчинка
  • каже я йду і бачу

 

  • бо війна каже дівчинка вітер розносить тут попіл життя людей
  • вітер розносить попіл життя людей тут і всіх
  • замість цвіту по світу

 

  • тепер вишні люди і вишні вишні всюди тут понавідприлітали
  • відоблітадоцвіли
  • каже дівчинка тут часу майже нема бо війна
  • у тумані війна йде швидше ніж час нині два дні
  • і дивно весна так давно  ніяк до нас не приходить

Маріанна Кіяновська

 

***

  • А ти візьми, візьми мене, пташе, і понеси
  • туди де світлі погляди наші та голоси
  • ще не обпалені вогнищами безкінечних втрат,
  • візьми, понеси мене, пташе, кудись назад,
  • де тонкі метеликів крила в дзвінкій траві,
  • де всі, кого ми любили, іще живі.

 

  • А ти візьми мене, cірий вовче, і повези
  • туди, де ще не сплелися ночі в чорні ґудзи,
  • де ліс не ріс навесні з бездонних свіжих могил,
  • де не кружляв над містами попіл як срібний пил.
  • Візьми, вези мене, теплий вовче, туди кудись,
  • де ще ці речі, котрих я не хочу, не почались.

 

  • Візьми мене ріко, воде, візьми, понеси, потік.
  • Порятуй мене від часу, від якого ще ніхто не втік.
  • Візьми мене, добрий вітре, могутній брат.
  • Неси, неси мене, вітре, назад, назад.

 

  • Але загубився слід вовчий серед торішніх трав,
  • і вітер вщух над могилами, крила склав,
  • і тіні пташині не кружляють понад хрести,
  • і темні ріки не обертаються назад плисти.
  • А ти візьми, справедливий боже, і поверни
  • світ до війни, і мені і кожному, світ до війни

Катерина Бабкіна

 

***

  • Не питай мене, як я – спитай мене щось просте.
  • Подивися, моє волосся тепер так швидко росте,
  • ніби має окрему, цілком конкретну мету: коли все це скінчиться, я ним тебе оплету.
  • Не кажи мені, як ти – щось легше скажи мені.
  • Адже кожен навіть найменший камінь у цій війні
  • обернувся на зброю, щоб боронити своє.

 

  • Не кажи мені, як це, бо це все, що у тебе є.
  • Коли дзвін б’є на сполох, ударна хвиля – під дих,
  •  навіть мертві з землі цієї встають за своїх живих,
  • і як вони виють тоскно голосами нічних сирен
  • не кажи мені, бо для такого навіть нема імен.
  • Бо для такого немає ні часу, ні місця, ані вимірів, ані сфер –
  • але все це все одно відбувається просто тут і тепер,
  • серед затишних ринків, шкільних дворів, приміських забудов.
  • І все, що після такого може зцілити – то хіба любов.

 

  • Любов зможе стулити докупи розчахнуті ран краї,
  • зможе живити собою потужні ріки та ручаї,
  • зможе змити наругу, оплакати щедро кожну пролиту кров.
  • Але поки це все не скінчиться – не кажи мені про любов.
  • Краще, допоки зблиски нічні змінює передранкова синь
  • взагалі нічого не кажи мені, відпочинь.

Катерина Бабкіна

 

 


27.12.2022

Різдво посеред війни: мистецькі рефлексії

Ю. Мусаковська

  • Різдво посеред війни. Світле свято в темні часи.
  • Музика генераторів, приглушені голоси.
  • В кожного своя втрата, cхована під пальтом.
  • Залягла на плечі втома вагою в тисячу втом.
  • Метушня передсвяткова, але змазані кольори.
  • Цьогоріч для війська — найцінніші дари.
  • Найпалкіша молитва, робота серця і рук.
  • Чорні мішки чекають на Іродових слуг.
  • Світло ощадливе. Очі горять замість різдвяних вогнів.
  • Вже народився той, хто смертю смерть переміг.
  • Тут поміж нами — прозорі постаті, до яких
  • кидаєшся обійняти, а вони тануть, як сніг.

***

Мар’яна Савка

  • Темний грудень. Снігова імла.
  • Крига з лютня все ще не скресала.
  • Триста днів я ніби й не жила,
  • Хоч потрохи дихала й писала.
  • Триста перший на календарі.
  • Стільки засвітилося вгорі
  • Світлих душ, що з темряви зоріють.
  • Йдуть вигнанці. Вітер їм в лице.
  • Присвіти дорогу каганцем.
  • Шоб не оступилася Марія.

 

  • Темний грудень. Триста днів війни.
  • Ніч така, як люлька без кресала.
  • В кожухи Марію загорни –
  • Аби матір божа не змерзала.
  • Під ногами хрусне гострий лід.
  • Іродове військо йде услід,
  • Добрий Бог тримає пуповину.
  • Йде снігами діва без гріха.
  • Канонада бою не стиха.
  • Світ чекає на людського сина.

***

Ігор Римарук

  • Множиться зоря
  • у твердих снігах у дзеркальних мурах
  • і з дороги збилися
  • тріє царі у маскхалатах

 

  • ясна пані
  • клубок розмотує вузлики тихо зав'язує
  • стомлений тесля дрімає
  • при щербатій сокирі

 

  • око ліхтарика
  • вихоплює з темряви велетенські ясла
  • обігрілося немовля
  • під боком у мінотавра

 

  • Сиві гриви зірниць,
  • вузлувата дорога...
  • Чую клич: "Озирнись!"
  • Озиратись — на кого?

 

  • Лиш опока золи —
  • золотими степами,
  • що всуціль заросли
  • соляними стовпами.

 

  • Під копитом змина
  • понадземна відплата
  • і старі письмена,
  • і нові письменята.

 

  • Незатуплений гнів
  • підтинає коріння.
  • До комонних огнів
  • промовляє каміння.

02.11.2022

Поезія 2022: триває, рефлексує, свідчить:

Катерина Калитко

Відпираючи у холодній воді гарячу кров з прапорів,
ми насправді знали, що сліди не зійдуть.
Чуєш: повня – монета мертвих – видзвонює угорі
нам похíдної пісні про тривогу та лють.

Ми шукали дорослих – знайшли лиш себе самі.
Волонтерський мурашник у школах і по церквах.
Хочеш чути, як в тиші дихає вбите місто?
Запитай у Попасної.
Запитай Волновахи.

Запитай у лану з мінами в животі,
як тепер йому зимувати із цим посівом.
Ще контужені вибухом не знають кордонів тіл.
Ще азовський берег, як справжнє пекло – красивий.

Але це не плач. Не молитва за упокій.
Просто дихання,
дихання, що цінніше за вірш.

І якщо ти зможеш тут довго стояти – стій.
А якщо впадеш – обійми цю землю міцніш.

Іван Андрусяк

Сніг відтепер вже не буде білим,
навіть снігом він відтепер не буде,
а тільки сном де тремке мовчання
тримається на воді

Вода відтепер уже не тектиме,
а просто тікатиме з пустки в пустку.
І ніхто не знає від кого тікатиме,
хіба від води

Цей рельєф омиває тиша
густа на позір,
гірка на дотик,
холодна у венах.

Вона проникає в пори,
розсовує тріщини,
вгризається в береги.

Ледь попустив – і вона вже всередині тебе
О, яка вона голосна ця тиша!


18.08.202

Гліб Бабич

Україна. (Військовий, поет, музикант. Загинув 28. 07. 2022.) Неба тобі , Янголе…

  • Коли смерть присяде на бруствер, спитає – “Ну що тут ти?”
  • Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,
  • Я не стану смикати Бога – вийду в канал арти.
  • У піхоти з артою і Богом – завжди прямий канал.

 

  • Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,
  • Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.
  • Скрипне радіо – “Прийняв. Тримайтеся, пацани”.
  • Решту слів не почую. Бо знову накрив “приход”.

 

  • Оживе на позиції стадо сталевих слонів,
  • Поверне свої хоботи в сторону наших бід.
  • І зайде у стволи із клацанням стиснутий божий гнів,
  • Для швидкої доставки – без декларацій і мит.

 

  • Навіть янголи завмерли в небі – як театральний зал,
  • Небо теж полюбляє сипати – снігом, градом, дощем.
  • Дочекалися. Наче кулак по всесвіту стукнув залп.
  • Другий, третій, а потім іще і ще.

 

  • А над нами небо луснуло наче віконне скло,
  • Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.
  • Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.
  • Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.

 

  • “Що там, брате? Прийом? – Та все по плюсах, братан!
  • Так вломили, що вщент. І цілей більше нема!”
  • Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, арта!
  • Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма…   

 В. Амеліна. Україна (письменниця, авторка романів та оповідань) 

  • Цифри втрат нашої армії  засекречені.                                        
  • До кінця війни цифр не буде.          
  • Буде сусід, чоловік дивачки, яка сажала червоні квіти.                      
  • Друг який нікого не попередив .   
  • Викладач, якого ми так любили.   
  • Та дівчинка, яка усіх дратувала .
  • Художник, який завжди всім подобався,                                         
  • Але, здається любив ту дівчинку    
  • В ім’я державної таємниці.           
  • Клянуся, я загиблих не рахуватиму.                                        
  • Не рахуватиму до нестями.            
  • І до кінця війни.                                  
  • ( Насправді я починала – збилась). 

Томас Венцлова. Литва ( письменник, викладач, дисидент, правозахисник)

Мова оригіналу та переклад англійською.

Tomas Venclova

AZOV BATALLION CAMPAIGN

  • O, glory to you, goddess of History, surrounded by the entourage
  • of rocket husks and the soldiers killed!
  • You are hiding for now. . . but can’t we really recognize you
  • in the swarming of helicopter moths and screeching of tank tracks?

 

  • Later we will get used to your orders. For the beginners–
  • a massive laceration of a skyscraper and a destroyed wharf,
  • bundles of ripped apart tracks, steppes, torn apart by the war,
  • this is the scene where Peter the Great had threatened Mazeppa.

 

  • Death is still young. She needs time and to improve her skills.
  • She tries hard, tries to learn, demands repetition,
  • and you hear ”Fire!’, and the world is flattened like dough:
  • you can only get it right (on the fifth try). And then – just a wet stain.

 

  • A drone leave circles in the sky, and sometimes, squares.
  • A twenty-year-old guard walks a captured guy, one of the locals
  • along the gap-toothed fence ( don’t rush, you are too fast) –
  • the last three steps last longer for both, than versts.

 

  • The content of a massacre flows from ruins, drowning in smoke,
  • into other ruins. A satellite, stuck in-between,
  • impassively registers: here is a cannon, a parking lot, a cistern,
  • ten blocks are taken– gloria nostra aeterna.
  •  
  • Oh, my God, how far away are the railroad stations and ports!
  • Everywhere – uncertainty, ours and the enemy’s cohorts,
  • treacherous checkpoints. Abandoned to looters
  • sheep, goats, and chickens, a fading gaze, which contains

 

  • unworthy of a place on a map Merefa, Irpen, Trostyanka,
  • their doomed roofs trembling in the scope of a tank,
  • where a church dome lies in the nettles, broken,                                    
  • and young children learn words, like: “a rifle,” “a traitor,” and “hunger.”

 

  • A grey ribbon of surf will be sewn through by buckshot, not by a seagull,
  • blue color of shrapnel is clean and random –
  • it will be met with horror by babies conceived in a basement,
  • since the sky now is no Eden, but an expanse for vultures, God’s absence.

 

  • A stain of congealed bood. Midday threatens to turn into dust.
  • Every Thermopylae, naturally deserves its own Ephialtes.
  • let them be, we will divine, what the outcome will be:
  • all roads are blocked , but the Greeks will break through.

 

  • Oh, History goddess, no escape from your vengeance,
  • enemy’s boulevards melt in the rays of the descending Sun,
  • a young student under a linden tree, resentful of ennui and inflation,
  • repeats like a mantra:” How sweet feels the hatred for the Motherland,” 1

 

  • as far as the military guys are concerned – they were destined for death
  • from birth, still trying to catch a breath in an airless labyrinth.
  • Their lips barely trembling, but you can still hear in the cement sack
  • a man’s curse addressed to the enemy by Cambronne – f…k! 2

1 from a poem by Vladimir Pecherin, a 19 th century Russian writer

2 Cambronne- a French general, a hero of the Waterloo battle


Translator Anna Halberstadt

AZOVO  KAMPANIJA

  • Pasveikinta būk, primiršta Istorijos deive,
  • su svita iš raketų lukštų̃, negyvų kareivių !
  • Atpažįstam tave – nors tavęs dar nėra – tą beviltišką  dieną,
  • kai sugirgžda vikšrai ir sraigtasparnių kandys perskrenda sieną.

 

  • Paskui prie tavo valdžios priprantame.  Pradžiai –
  • anga daugiabučio krūtinėje, gruzdantys pamario medžiai,
  • apšaudomi bėgių mazgai,  neužmatomas stepių teatras,
  • kur juodžemio luituose klimpo Mazepą burnodamas Petras.

 

  • Mirtis dar jauna. Jai reikia įgūdžio, laiko.
  • Ji bando, ji  mokosi dirbti.  Lėtai  nusitaiko,
  • bet ilgokai nekliudo. Skeveldra pasveikina kūną
  • tik iš penktojo karto. Po to jau nieko nebūna.

 

  • Dronas  nužymi  ore neįžiūrimą brydę.
  • Dvidešimtmetis sargybinis purvinu  patvoriu lydi
  • kur kas vyresnį miestietį – kas iš to, kad civilis, –
  • ir paskutiniai trys metrai abiem prailgsta kaip mylios.

 

  • Bušlatų  brinkstantis tūris iš vienos griuvėsių vietovės
  • prasisunkia į kitą.  Įstrigęs erdvėj palydovas
  • jį tingiai fiksuoja.  Pabūklas ištaškė azoto cisterną.
  • Užimta dešimt kvartalų – gloria nostra aeterna.

 


26.07.2022

  • Розкажи мені, брате:
  • А як то воно – вмирати?
  • Вип’єм чаю чи кави
  • Й розказуй, мені цікаво.
  • Ніде стрітися нам, то ж розпитую просто неба.
  • Бо усі говорять від серця, ніхто – від тебе.

 

  • Брате мій із Одеси, Херсону, Івано-Франківська,
  • Сум дівочий, сльоза дитяча, туга батьківська,
  • Сорока, тридцяти, вісімнадцяти – Боже! – річний…
  • Ти хотів би, щоб ми зберегли ворогу обличчя?
  • Мабуть, так. Бо у кожного цього скота і ката
  • Має бути обличчя, щоб точно його впізнати.

 

  • Брате мій, я готуюсь не жити, а просто бути,
  • Бо немає такої помсти, тієй спокути,
  • Щоб зробить “як було”. Вже не буде. І в цьому сенсі
  • Ми обидва загиблі. Ти зовсім, а я – в процесі.
  • На твоєму шляху пелюстки, на моєму – пастки.
  • І тобі не піднятись, мені ж – заборона впасти.

 

  • Я сміливо кажу “мій брате”, бо ти не проти.
  • Мовчазні мої браття. Землі бо набрали в роти.
  • Тільки плачуть дощем, тільки вітром горнуть до себе
  • І шепочуть: “Жива? Живи… Ну чого ще треба…”

 

  • Треба чогось такого, чого не бува, гадаю:
  • Неземної любові, сторіччя земного раю,
  • Треба якось відмити цей бруд і усю отруту.
  • Та не буде цього, хоч повинно, повинно бути!
  •  
  • То ж скажи мені, брате, а як то воно – вмирати.
  • Маю знати.

 Т. Найденко


  • Перед артобстрілом неодмінно здіймається вітер.
  • Ніби вітрила тріпочуть та напинаються прапори
  • на будинках та блок-постах,
  • аби ти не забув, за які умиратимеш кольори.
  • Ось ти стоїш. Ось зривається у твій бік – і Бог наче пам’ять твою витер,
  • і вже проростає полин на згарищах та пустирях.

 

  • Як тільки підійметься вітер, місцеві вже знають: безперестанно
  • співатиме канонада свої колискові.
  • Крізь сон не почуємо, як у подвір’ї, знявши кількох вартових,
  • зойкнувши жалісно та підлітково,
  • підкошено падає чийсь коханий
  • у запах диму та вранці скошеної трави.

 

  • І що? Ніхто і не зглянеться, як би ти не просив.
  • Моя мати, почувши вибухи, до стіни цегляної тулиться.
  • І тільки помітно, як вільна хода зривається в біг,
  • як міста волосся заплутане – вулиці,
  • стишують вітер з останніх сил,
  • як ховають своїх. 

Олексій Чупа


ЕВАКУАЦІЯ

  • пробившись крізь хащі небесної бюрократії
  • Архангел Хатніх Улюбленців оголошує
  • початок всеосяжної евакуації
  • із міста, що до ранку стане попелом

 

  • тихенько, дверима не рипнувши, кігтем не шкрябнувши
  • опівночі треба зібратись у парку для вигулу
  • не брати з собою ні повідків, ні ласощів
  • лиш можна взяти свою улюблену іграшку

 

  • мовчазні тіні линуть притихлими вулицями
  • ось Мурчик – в зубах тримає папужку плюшевого
  • ось Гектор, дог, – несе улюблене брязкальце
  • ось Джек – акуратно несе Галину Семенівну

 

  • провівши ревізію свого скарбу собачого
  • (зібрав за довге життя нівроку коштовностей)
  • Джек плюнув – гори воно фіолетовим полум’ям!
  • вже якось буде.. вже якось донесу.. справлюся..

 

  • Джек сам старенький, і лапи не дуже слухаються
  • та погляд з-під сивих брів упертий, як замолоду..
  • заснула хазяйка у кріслі, і разом із кріслом він
  • потяг її до дверей.. потроху зростаючи..

 

  • уже б його не впізнали онуки Семенівни
  • і кіт сусідський не фирка услід зухвало –
  • крокує Джек, чіпляючи вухами вивіски
  • кошлатим левіафаном пливе по вулиці

 

  • чимало таких – он зграя котів підвирослих
  • по черзі несе місцеву бібліотекарку..
  • а такса руда – дідка в інвалідному возику –
  • щоразу на землю ставить, щоб ковдру поправити..

 

  • мала чіхуа – двійняток, хоча вони її
  • щодня між собою тягали, ледь не роздираючи..
  • їм дивиться вслід Архангел, зуби зціпивши
  • по лику янгольськім сльози криваві котяться  

 Л. Рой