До дня захисників і захисниць України
212 переглядів
30.09.2023
Вірші
1.Франциск
- Хорхе Маріо Берґольйо
- взяв ім‘я святого Франциска,
- який колись боровся на війні
- та був у полоні.
- В листопаді капелан
- приїжджав до нас на фронт, а в грудні
- його сина поранили в голову.
- А єдність Церкви у нас – це коли
- Храми всіх конфесій
- однаково знищені росіянами.
- Хорхе Маріо Берґольйо,
- ми просто хочемо сказати,
- що святий Франциск
- нас зрозумів би.
2.Артур Дронь
- Коли ми скидаємо бронежилети,
- шоломи, бушлати, куртки, рукавиці,
- і їмо мандарини біля буржуйки
- і робимось схожими на дітей,
- я інколи думаю,
- що ти десь у сусідній кімнаті.
- В селі
- якась жінка з місцевих
- сказала дитині: «Синочку».
- Але кожен із нас
- озирнувся.
3.Катерина Калитко
- Зацвіте алича і рука задрижить –
- допиши, допиши, поділися із кимсь.
- Бо солдати знаходять вцілілі книжки
- у підпалених ворогом житлах.
- Бо своїх упізнаєш у снах і ділах,
- бо вітри переплетено із прапорами,
- бо долоня шорстка, як бузкова кора,
- у химерному спокої располаги.
- Покоління шукає для себе назви.
- І сни
- тим тривожніші, чим раптовіша тиша,
- бо галактика наших обпечених книг,
- як дитина застуджена,
- хрипко дише.
- Наче хмільний, чи скоріше контужений – дивакуватий,
- ще й кашляє так натужно – давня, каже, застуда.
- Ледве не розстріляли на ближньому блокпосту,
- але врешті знайшовся спільний знайомий, комбат.
- Пробирається до своїх. Позивний його «Байда».
- Довго відмахувався від гостини, хотів іти цілу ніч.
- Та годі тобі, чоловіче, посидиш тут, при вогні,
- а він сидить і не п’є, і місця собі не знайде.
- Вслухається в бахкання ночі настороженим звіром
- і шрам на щоці пульсує – рана, нерівно зашита.
- І все повторює: «Хлопці, я ж їх руками душитиму!»
- І ніхто ні на мить,
- не наважився,
- не повірити.
- Підвезли вранці до перехрестя. Сказав, що знає дорогу.
- Побрів із самим ножем при поясі в зеленку, у ковилу.
- І хтось гукнув йому в спину: «Відбитий, ти звідки родом?»
- І він, здається, сказав:
- «Із Великого Лугу».
4.Галина Крук – «Момент істини»
- Минулого – нема. майбутнього – нема.
- Є наслідки причин. є послідовність значень.
- Є площина, в якій квадратний корінь зла
- Росте і все довкруг дискримінує наче.
- Є рівність, при якій із протиставних двох
- життя рівняє до нуля найкраще.
- Є точка на нулі, де сходить дощ, як бог,
- на пересохлі губи натще.
- Є градус, що п’янить. є тисячні, що ціль.
- Запрілий окуляр, затерпле передпліччя.
- Є світло, при якім не відкидаєш тінь.
- Є куля, що летить у тебе вічність.
***
- Перехресний, як рима, вогонь, охолонь, перестань.
- Каса звуків і букв розлетілась від першого БУКа.
- Вивчив назви рослин по прильотах – Піон і Тюльпан
- Гіацинт і Гвоздика, смертельна неначе гадюка.
- Прочитай по складах, де від нас спрацювала арта.
- По усіх тих ворожих складах. Почерк виробиш потім.
- Кажуть, гарна тут школа була. Перший клас – легкота,
- в старших класах на дошці висить ще домашня робота.
- Все, чого ти навчився й набачився, вдарить під дих.
- Всі, без кого тобі обійтися тепер доведеться…
- Бий із лінії, що пролягає між мертвих й живих,
- як її не стирай, а вона неодмінно – крізь серце.
- Перелітні, як птахи, снаряди лягають в поля,
- у футбольні шкільні, де пронизливо пахне травою.
- Сонця м’яч золотий бачить як учорашнє хлоп’я
- Пробиває іще за своїх, але вже – поза грою.
***
- Десь посеред війни і смерті з кимось стається любов,
- як несподівана дорожня пригода, як напад болю,
- як спазм серцевого м’яза триматися за когось.
- Він, що довіз трьохсотого до найближчого стабпункту.
- Вона, що трапилася на зворотньому шляху, розчахнута,
- як дорожня Біблія на випадковій сторінці,
- як дорожня Біблія у такому твердому окладі самозахисту,
- що нею можна вбити, якщо добряче замахнутися.
- І він читає вголос із того місця, яке відкрилося:
- глава така-то стих такий, увірувавши водночассі.
- З губ її зчитує спрагу гострішу від небезпечного леза,
- нею можна голитися щоранку,
- нею можна впиватися щовечора,
- ранитися і ранитися.
- Жінко неминуча, чоловіче неуникний, болю нестерпний,
- що злютовує воєдино тут і зараз, віднині й довіку,
- Псалом п’ятдесятий над ними, яким не до читання,
- Псалом п’ятнадцятий над ними, якими світ цей тримається купи.
- Ти бачиш Господи, все, що могло б трапитися із ними далі,
- розгортатися в нескінченність, продовжуватися в майбутнє.
- Хвилясті лінії її непокірного волосся, смуги світла на їхніх тілах,
- скупих на випуклості, їхні майбутні форми в усіх наступних поколіннях,
- не вдавай, що не бачиш.
- Бо навіть вона бачить сліди їхніх ніг на морському піску,
- що то сходяться, то розходяться, то сплітаються
- і якусь гомінку зграйку думок своїх, як могло би бути,
- стріпує нетерплячим рухом плеча,
- і він згадує, як колись малим у прибережних корчах,
- замружившись усередині від страху впіймати не те,
- пірнав руками в намул і виймав звинне тіло в’юна,
- і хвалився батькові й мамі. І мама такими ж очима,
- як у неї зараз, дивилась на нього, ніби йому
- все в житті вдалося: повернутись, вціліти,
- прожити в любові і щасті, повторитися в дітях.
- І коли вони потім вийдуть поодинці на берег, кожне на свій,
- а їхні ангели-охоронці розлетяться в різні боки,
- відводячи очі, вдаючи, що нічого такого не трапилося,
- Господи, не май їм за гріх,
- дозволь їм іще зустрітися – на цьому чи на тому світі,
- в одній із твоїх реальностей,
- де любов, попри все, стається і не перестає,
- стається і не перестає.
5. Юлія Ілюха
- Жінка, що вижила в лютому, знову збирає валізу.
- Складає туди шампунь, помаду, білизну і тепловізор,
- Загорнуту в жовту газету фамільну бабусину чашку,
- Сукню молодшої доньки, в якій та ішла до причастя,
- Спортивний костюм, ліхтарик, рацію, сірники,
- Нанизані на мотузочку сином засушені ягідки,
- Кросівки, гумові капці, карту місцевості, дощовик,
- В шовкову сукню замотаний батьків старий дробовик,
- Прапор, прошитий осколками, піксель, весільне фото,
- Парфуми, блузку, в якій ходила колись на роботу,
- Турнікет, бандаж, кровоспинне, ароматичні свічки,
- Старшою донькою вишиті хрестиком сорочки,
- Спідницю, сухі галети, шеврони, компактний фен,
- Від шлунку, від кашлю, від горла, ібупрофен,
- Книжку, лептоп та мишку, сухі трояндові пелюстки,
- Курячого бога із дна швидкої гірської ріки,
- Переноску із кішкою, квітчасту мамину хустку,
- Капелюшок, в якому літала в Італію у відпустку,
- Крем від зморшок, баночку з чорним перцем…
- Останнім жінка зверху кладе своє пульсуюче серце.
- Жінка, що вижила в лютому, вириває себе з корінням.
- Історія знову пишеться втраченим поколінням.