Образ майбутнього. Поезія
194 переглядів
23.08.2023
Вірші
Артур Дронь «Діти»
- Коли ми говоримо про надію,
- то насправді ми говоримо про дітей.
- Я вдячний, бо пам’ять про тебе
- досі вилазить зсередини,
- хоч стільки часу минуло.
- І колись усі діти
- будуть жмуритися від сонця.
- А ті з нас, хто виживе,
- побачать, що все це було не дарма.
- Ми тут рідко говоримо про надію,
- чи про патріотизм, чи про Батьківщину.
- Але якщо говоримо, то це завжди про дітей.
- І, знаєш, коли я думаю тепер про тебе,
- то уявляю, якою дитиною ти була.
- Як ти жмурилася від сонця.
- Ті з нас, хто виживе,
- будуть довго мовчати.
- Бо навіщо слова про надію,
- коли ось вона поруч.
- Стоїть у замурзаних шортах,
- чухає руки, обкусані комарами,
- показує сонцю молочні зуби.
Катерина Калитко
- Мені здається,
- це буде сира міжсезонна пора:
- кудлаті клапті туману, гайвороння в дворах,
- небо низьке й глухе – кричи в нього, не кричи.
- Друг підійде і скаже: війна скінчилась.
- І я не відчую нічого, я далі так само куритиму.
- Вслухатимусь, чи не змінюється серцевий ритм.
- Захочеться вибуху подиву.
- Захочеться, може, плакати,
- скавуліти, як пес із перебитою лапою,
- або реготати і лаятися, щоб озиралися люди.
- А зможу тільки курити – спустошено, мовчки, люто.
- І друг усе розумітиме, і не питатиме зайвого.
- Така новина броню на тобі розрізає,
- кладе на голу землю, як пташеня без гнізда.
- Ми жили на війні. Куди нам тепер податись?
- І тільки – хитнеться вулиця і затанцюють стіни.
- Куритиму і перелічуватиму:
- тих, кого вже не зустріну,
- жінок, осліплих од горя, – яке потворне кліше, –
- того, кого любила і хто зробився дешевкою,
- свою дитину, не народжену в грудні,
- ями на сотні тіл, згорілі міста безлюдні,
- поранених, незагоєних, схожих на ламані лінії,
- хрип у голосі нашого покоління,
- підняті нуртом до сонця козацькі могили,
- того, кого не чекала, кого любила.
- Вітер поставить на лоба холодну печатку.
- Ось і війна скінчилася.
- Куди нам тепер початись?
Тетяна Власова
- Танцюй, моя пташко, просто посеред села.
- саме для цього його спалили дотла.
- красива у своїй силі, сильна у своїй красі –
- танцюй, моя люба, покажи їм усім.
- Посеред цього згарища, залишеного ворогами,
- танцюй так, як завжди уміла – гордо і гарно.
- танцюй за тих, хто тут народився і тут поліг.
- танцюй за тих, у кого більше немає ніг.
- Танцюй за померлих дітей, чоловіків і жінок.
- танцюй, моя рідна, ти заслужила на цей танок.
- ті, хто палить тут села, вже прокляті і роздерті –
- це танець твого життя, а значить танець їхньої смерті.
- Тож хай під твоїми ногами виростає нова трава.
- хай тут будуть нові посіви і нові жнива.
- хай там, куди ти вкажеш рукою, будуть нові хати.
- хай тут буде чим дихати,
- буде чим дихати.
- Хтось мусить тут танцювати, інакше все це не має ваги.
- хай ворогів багато, але хай ляжуть тут вороги.
- танцюй для них, пташко, вперто, без жалю і каяття.
- бо це танець їхньої смерті,
- бо це танець твого життя.