«Бути собі ціллю»

170 переглядів

22.11.2023


Ольга Кобилянська (1863–1942) – українська модерністська письменниця, рання буковинська феміністка, авторка 8 повістей та романів, 43 новел та оповідань, низки статей та доповідей.
Ольга Кобилянська сформувалась як автор в період становлення та розвитку європейського модернізму й на глибинному психологічному рівні її творчість явила собою феномен симптоматичний у можливості вирішення тогочасних мистецьких, ґендерних, національних проблем. Своєрідний бунт Кобилянської проти плаского раціоналізму, патріархальних устоїв, недовіри до мистецтва як цінності тенденційністю народництва у поєднанні з довершеним психологізмом (і навіть психоаналізом) характерів персонажів, введенням архетипної символіки в художню образність, уважністю до внутрішнього життя людини, становили альтернативу раціонально-реалістичному дискурсу позитивістської доби.

За визначенням дослідників, Ольга Кобилянська стала першим в історії української літератури письменником, хто показав образ української жінки абсолютно по-новому: це була не забита, пригноблена селянка, а інтелігентка, жінка, яка прагне до знань, до освіти, яка виступає за рівноправність у суспільстві між жінками та чоловіками. Та й сама письменниця говорила, що її заслуга в тому, що вона змогла привернути увагу читачів «до справжніх Марусь, Ганнусь і Катрусь, які повинні стати жінками європейського характеру». Особливо виразно такі жіночі образи виписані у творах «Ніоба», «Царівна», «Аристократка», «Людина», «Impromptu phantasie», «Valse melancolique», та інших. (Твори «Людина», «Impromptu phantasie» та «Valse melancolique» введені до програми з української літератури для середньої школи).

«Мені приходилося не раз в житті боротися з вузькоглядністю, тупоумством і невільничими поглядами, що походили з традиційної заскорузлости і що були через свою довголітність сильні. В усіх тих заворожених кругах самітна, без яких-будь матеріяльних засобів та шукаючи визволення, писала, як знала, свої новели, нариси й оповідання без вагань, не по глибоких «розмишлєніях» – ні: вони йшли дорогою серця». (О. Кобилянська)