Вірші про війну
05.05.2023
Маріанна Кіяновська
***
- бо війна каже дівчинка бо війна
- весна так давно ніяк до нас не приходить
- вже й лелеки відпонаприлітали і вишні довідоблітацвіли
- бо війна каже дівчинка умань нині два дні в тумані
- так болить каже дівчинка умань так болить
- що біль у польоті сповільнюється ніби сяйво зорі чи квітки
- і тоді його можна бачити каже дівчинка
- каже я йду і бачу
- бо війна каже дівчинка вітер розносить тут попіл життя людей
- вітер розносить попіл життя людей тут і всіх
- замість цвіту по світу
- тепер вишні люди і вишні вишні всюди тут понавідприлітали
- відоблітадоцвіли
- каже дівчинка тут часу майже нема бо війна
- у тумані війна йде швидше ніж час нині два дні
- і дивно весна так давно ніяк до нас не приходить
Катерина Бабкіна
***
- А ти візьми, візьми мене, пташе, і понеси
- туди де світлі погляди наші та голоси
- ще не обпалені вогнищами безкінечних втрат,
- візьми, понеси мене, пташе, кудись назад,
- де тонкі метеликів крила в дзвінкій траві,
- де всі, кого ми любили, іще живі.
- А ти візьми мене, cірий вовче, і повези
- туди, де ще не сплелися ночі в чорні ґудзи,
- де ліс не ріс навесні з бездонних свіжих могил,
- де не кружляв над містами попіл як срібний пил.
- Візьми, вези мене, теплий вовче, туди кудись,
- де ще ці речі, котрих я не хочу, не почались.
- Візьми мене ріко, воде, візьми, понеси, потік.
- Порятуй мене від часу, від якого ще ніхто не втік.
- Візьми мене, добрий вітре, могутній брат.
- Неси, неси мене, вітре, назад, назад.
- Але загубився слід вовчий серед торішніх трав,
- і вітер вщух над могилами, крила склав,
- і тіні пташині не кружляють понад хрести,
- і темні ріки не обертаються назад плисти.
- А ти візьми, справедливий боже, і поверни
- світ до війни, і мені і кожному, світ до війни
Катерина Бабкіна
***
- Не питай мене, як я – спитай мене щось просте.
- Подивися, моє волосся тепер так швидко росте,
- ніби має окрему, цілком конкретну мету: коли все це скінчиться, я ним тебе оплету.
- Не кажи мені, як ти – щось легше скажи мені.
- Адже кожен навіть найменший камінь у цій війні
- обернувся на зброю, щоб боронити своє.
- Не кажи мені, як це, бо це все, що у тебе є.
- Коли дзвін б’є на сполох, ударна хвиля – під дих,
- навіть мертві з землі цієї встають за своїх живих,
- і як вони виють тоскно голосами нічних сирен
- не кажи мені, бо для такого навіть нема імен.
- Бо для такого немає ні часу, ні місця, ані вимірів, ані сфер –
- але все це все одно відбувається просто тут і тепер,
- серед затишних ринків, шкільних дворів, приміських забудов.
- І все, що після такого може зцілити – то хіба любов.
- Любов зможе стулити докупи розчахнуті ран краї,
- зможе живити собою потужні ріки та ручаї,
- зможе змити наругу, оплакати щедро кожну пролиту кров.
- Але поки це все не скінчиться – не кажи мені про любов.
- Краще, допоки зблиски нічні змінює передранкова синь
- взагалі нічого не кажи мені, відпочинь.