Тонке проміння болю і любові. До Дня пам’яті захисників України
27.08.2021
Вірші про війну і пам’ять
Савка М. Оптика Бога : поезія / Мар’яна Савка. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 112 с.
- Чорні бездонні діри – вікна в календарі. Кожен день як офіра. Що там чекає вранці?
- Де зустрінеш крилатого? Що пропишуть вгорі?
- Боже, навіщо тобі стільки янголів – новобранців?
- Осінь відкриє раму – хлине прірва небес.
- Ранок зашпилить рани гострим терновим гіллям.
- Хто не дожив, хто вижив.
- Хто на зорі воскрес.
- Хто недопив гіркої, хто не діждав весілля…
- Осінь стинає зела. В горлі гірчать дими.
- Вітер насипав яблук до окопів шанців.
- І на Схід вирушає світлом проти пітьми
- Військо блакитнооких янголів – новобранців.
Мар’яна Савка
Жадан С. Антена / С. Жадан. – Чернівці : Meridian Czernowitz, 2018. – 304 с.
- Вони б мали тебе називати сестрою.
- Просто мертві не пам’ятають про батьків та освіту.
- Правда про світ виявилась замалою,
- аби в ній вмістити все, що ти хочеш від світу.
- І коли ти виносиш їх на собі, госпітальєрко,
- і відбиваєш їхнє життя в їхньої смерті,
- смерть говорить – зі мною завжди нелегко,
- ті, що мають зі мною справу, рідко бувають відверті.
- І ті, що справді не знають, як тебе звати,
- знають твій позивний, за ним і кличуть.
- Перекрикують біль, ніби ламають загати,
- ніби криком хочуть спинити кров убивчу.
- І залишають цей світ з обов’язками та правами,
- говорять про світ, як про найбільшу втрату.
- Але правду про світ писали такими словами,
- що нам потрібно виправдовуватись за нашу правду.
- Правда про світ така, що навіть вірші,
- які ти читаєш, для когось є пропагандою й грою.
- Пропаганда – це не відмовлятись від тих, кому віриш.
- Пропаганда – це взагалі називати тебе сестрою.
- Політика – це не вміння підкидати монетку,
- і не вміння домовлятися із ворами.
- Політика – це школяр, який читає свою абетку,
- це госпітальєрка, яка накладає бинти на рани.
- Політика – це далі жити в своїй країні.
- Любити її такою, якою вона є насправді.
- Політика – це знаходити слова: важкі, єдині,
- і лагодити все життя небеса несправні.
- Політика – це любити тоді, коли лякає
- саме слово любов, коли не шкодують бранців.
- Релігія – це відчути на дотик, своїми руками,
- як знімаються шви із того, кому не давали шансів.
- Релігія – це телефони, зроблені в Китаї,
- це священники з простреленими паспортами.
- Війна, мов сука, вигодовує щенят, яких їй підкидають,
- назавжди роблячи їх сестрами та братами.
- Твої брати з грізними позивними.
- Твої поети з недописаними віршами.
- Земля з гарячим камінням лежить під ними.
- Апостоли за ними стоять з книгами і ножами.
Сергій Жадан
Бабкіна К. Заговорено на любов / К. Бабкіна. – Київ : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 96 с.
- Він її обіймає, вирушаючи зранку в сонячну каламуть.
- А вона говорить: бережи обличчя і руки, передають вітри;
- запасні штани, сіль, ведмеже ікло, ніж – не забудь;
- в скруті не гризи комірець – я зашила різних туди отрут.
- Пам’ятай, що права є, але що немає правил в цієї гри,
- іншими словами, куди б не зібрався ти – в добру путь,
- але відповідей тобі там не дадуть.
- А він відповідає – щодня прогрівай авто, не ходи одна;
- бережи старих і дітей, інвалідів, птахів і своїх святих.
- не вдивляйся, на мене чекаючи, в ніч, бо у ночі немає дна,
- не дивись новин; взагалі, не дивись кругом забагато. Не омина
- нас вино і попіл, бинти і постріли, кров і сніг.
- З відповідей на сьогодні – тільки зниклі безвісти та зима,
- але, з іншого боку, і запитань у мене більше нема.
- Усе, проти чого помирають зазвичай, унеможливлює нам життя,
- унеможливлює дихання, свободу, gprs-покриття,
- доступ до інформації, їжі, світла; контролює серцебиття,
- горлом пускає кров, позбавляє кругозору і небокраю.
- І обоє мовчать і думають – хай що-небудь його/її збереже,
- ріжуть промені мерзлі ранкове небо, немов ножем,
- і немає сумнівів, вибору, сліз. Саме час уже.
- Вона залишається. Він вирушає.
Катерина Бабкіна
Вірш Ірини Цілик «Повертайся живим» Сестри Тельнюк поклали на музику, а чимало військових довгий час вважали пісню своїм оберегом. З часом вірш став дуже особистим і для самої поетеси – адже її чоловік, письменник Артем Чех, також пішов на фронт.
- Ти, головне, повертайся додому,
- Врешті знімай запилюжені берці
- І вчися наново жити потому
- З перепрошитою вірою в серці.
- Ти, головне, повертайся, здолавши
- Чистого зла непрожований стогін,
- І відпускай цю ненависть назавше
- Посеред мирної тиші густої.
- Ти, головне, повертайся тим шляхом,
- Що вбереже твої душу і тіло.
- Чорна земля із розпеченим пахом
- Тільки дощу, а не крові хотіла.
- Ти, головне, повертайся до мами.
- Десь там сивіючи за видноколом,
- Матері тужать і дружать домами,
- Що пахнуть ніжністю та корвалолом.
- Ти, головне, повертайся назовсім
- І народи-посади-споруди, а
- Вже у твоєму дітиську курносім
- Виросте радість, нова і правдива.
- Ні, ця війна не потрібна нікому.
- Так, ми її не пробачимо, себто
- Перемагай і вертайся додому.
- Просто живим повертайся, і все тут.
Ірина Цілик
Гуменюк Б. Вірші з війни / Б. Гуменюк. – Київ : Ярославів Вал, 2015. – 136 с.
Стара шовковиця під Маріуполем…
- Стара шовковиця під Маріуполем
- За свій більш ніж столітній вік
- Ще не бачила стількох хлопчиків
- Які галасливою ватагою обступили її стару з усіх боків
- Жадібно пригорщами обривали її стиглі ягоди
- Нагинали додолу гілля закрутили стару в танці
- А якесь найменше хлопча видряпалося на самий вершечок
- РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
- Лежали акуратно складені в траві під деревом
- Хлопчаки реготали вилазили одне одному на плечі
- Вимащували соком перестиглих ягід руки і обличчя
- Іноді зумисне
- Щоб бути схожими на героїв голлівудських фільмів
- РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
- Лежали акуратно складені в траві під деревом
- Десь за обрієм запрацювали чотири міномети
- Кумедно так «раз-два-три» «раз»
- Наче юнак стукає умовним сигналом у вікно до дівчини
- (якби то були не міномети було б так кумедно)
- Зграя чорних круків (з боку сонця – скривавлених) з криком здійнялася в небо
- Хоча можливо то так кричало ошмаття зораної вибухами землі
- Хлопчаки в одну мить облишили стару шовковицю
- Покинули її саму ні в сих ні в тих кружляти в танці
- Щоб вже в наступну мить перетворитися на суворих чоловіків
- (Від блиску їхньої зброї і обладунків стару заболіли очі)
- Щоб вже третьої миті розчинитись там де до неба кричала земля
- і небо здригалось за обрієм
- залишилась стара шовковиця сама
- стоїть край битого шляху виглядає свої хлопчиків
- ніхто до неї не приходить
- ніхто не рве її перестиглих ягід які осипаються додолу
- і розтікаються наче криваві сльози
- там де лежали РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
- поволі почала підніматися приталована трава
- тільки гілля пам’ятає їхні руки
- тільки стара порепана кора пам’ятає їхні босі ноги
- а коли на небі сходить місяць
- стара шовковиця стає навшпиньки наче дівчина
- тягнеться до неба головою
- намагається заглянути за небокрай
- чомусь так самотньо і тривожно їй
- де ви хлопці?
Борис Гуменюк
Старожицька М. Навіщо. What for / М. Старожицька. – Київ : Український пріоритет, 2015. – 176 с.
- Він снайпер, йому шістнадцять, воює рік
- Говорить тихо, чується, наче крик
- Змінив батальйон, локацію, позивний
- Був «Чистий», став – так вирішив сам – «Брудний»
- То як, відчайдушно волати у майбуття,
- Що ж це за життя, коли воює дитя?
- І де ж та школа, його батьки, профспілки,
- Коли приклад до ще неголеної щоки?!
- Батько помер, в свій час він пройшов Афган,
- Сину казав не вірити ворогам,
- Відвів за руку в секцію зі стрільби
- Сказав: це тобі знадобиться для боротьби
- І – досить. Справді зараз зовсім не хочу
- Писати, що в хлопця холодні дорослі очі
- І він їх відводить, коли говорить про бій,
- З якого не вийшов друг його фронтовий
- Це правда, але пласкі затерті слова
- Такі ж дурні, як питання «Чи ти вбивав?»
- Тож ми мовчимо, цукерки їмо, а з рації
- Хтось знову горлає «Трасери» – а що це, трасери?
Марія Старожицька