Інтелектуали, дослідники, професіонали – що радять вони читати своїм студентам?
22.09.2020
У вересні «Літературний гід» традиційно опитує експертів з читання.
Інтелектуали, дослідники, професіонали – що радять вони читати своїм студентам?
Завідувач кафедри фізики та методики навчання фізики, доктор технічних наук, доцент
РЕКОМЕНДУЄ:
Муракамі Х. Про що я говорю, коли говорю про біг / Харукі Муракамі. – Київ : Yakaboo Publishing, 2020. – 160 с.
Геній сучасності, автор, якого або обожнюють або не розуміють, європейський японець чи японський європеєць Харукі Муракамі. Він настільки різноплановий, що можна взяти «не вашу книгу» і зробити умовивід, що це «не ваш автор». Та не поспішайте з висновками. А краще починайте читати його наступну книгу.
«Про що я говорю, коли говорю про біг» – це нариси автора про своє хобі. Муракамі сторінками книги заставляє читача бігти разом з ним марафонську дистанцію. Ні, це не нудно, це дуже цікаво, адже врешті-решт усвідомлюєш, що біжиш по стежині життя, разом із падіннями та миттєвостями натхнення.
«Більшу частину того, що я знаю про письменництво, я дізнався під час щоденних пробіжок». Автор проводить чудову аналогію між бігом та створенням своїх літературних шедеврів. Він розвінчує міф про те, що письменництво – це легка робота. Як і біг, написання книги – це, перш за все, подолання самого себе, лінощів, прокрастинації, зайвих думок.
Мені ця книга потрапила до рук під час написання докторської дисертації. Тут я знайшла мотивацію, готовність до самодисципліни, алгоритм щоденних дій, а найголовніше – сенс своєї діяльності.
Тож, якщо у вас не відкривається друге дихання, або ще й перше не прийшло, якщо ви усвідомлюєте необхідність у підтримці і не відчуває достатньо сил, або просто є потреба у сталому закріпленні стимулів, та просто для гарного настрою – настійно рекомендую автобіографічний нон-фікшн справжнього майстра слова.
Приємного вам!
рекомендує:
Міхалко М. 21 спосіб мислити креативно / Майкл Міхалко. – Київ : Клуб сімейного дозвілля, 2019. – 400 с.
Усі знають Сальвадора Далі та його карколомні полотна. А звідки він черпав ідеї для своїх картин? Далі сідав у крісло, під підлокітник якого ставив залізну тарілку. Потім художник клав на той підлокітник руку, у якій затискав залізну ложку. Коли Далі майже засинав, долоня розслаблялась і ложка падала, голосно дзенькаючи. Далі прокидався, і тієї миті, коли мозок митця перебував на межі між сновидіннями та реальністю, йому являлися знамениті образи. Та не кваптеся бігти на кухню за посудом. Ваша доза креативу та ідей — у цій книжці. Це портативний тренажер із вигадок, нестандартних підходів і нетипових вирішень типових питань. Сотні трюків, підказок, історій геніїв, головоломок, вправ та мозкових штурмів — креативу бути!
професор, завідувач кафедри української та зарубіжної літератури і порівняльного літературознавства, доктор філологічних наук
рекомендує:
Літературно-джазові імпровізації : інтермедіальні студії / за ред. Світлани Маценки. – Львів : Срібне слово, 2019. – 381 с.
Світлана Маценка – головний редактор видання : «Ця книга показала, що ніщо так не об’єднує людей, як тема музики…. Тут ідеться про динаміку, про творення змісту. Ця книга не претендує на те, щоб дати готові відповіді, вона повинна затягнути у цей своєрідний джазовий вир, щоб людина мислила і краще розуміла, як живе і функціонує джаз».
Цікава особливість видання: на сторінках книги у статтях вміщено QR-коди, які можна зчитати за допомогою смартфона й отримати доступ до окремих альбомів джазових виконавців, що допоможе створити відповідну атмосферу для сприйняття тексту.
рекомендує:
Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Наталія Яковенко. – Київ : Критика, 2009. – 584 с.
«Перевернути впевненість у тому, що в історії все наперед визначено «за нас і без нас» якимись таємничими «закономірностями», котрі штовхають, якщо крокувати вперед/назад – то гуртом, якщо любити/ненавидіти – то одностайно. Перевернути, врешті, зацикленість на власних звитягах та бідах – ніби не існувало широкого світу довкола, звідки добрі чи погані вітри приносили нових родичів, нові прагнення, нові вартості». Українська історія у викладі Наталі Яковенко – це історія, яку можна читати без брому: нормальна історія звичайного народу, не ганебніша й не героїчніша від інших, і її можна пропонувати широкому світові, з якого добрі чи погані вітри занесуть нових, прихильних чи неприхильних, читачів, зокрема з-поміж старих родичів, і їхня обізнаність чи необізнаність із нашою історією стане нарешті проблемою їхньої освіченості, а не нашої повноцінності, яку щоразу чомусь треба доводити – хоч би й самим собі.