Українська поезія: триває, рефлектує , живе

14.04.2023

Поезія повертає здатність відчувати себе живою , повертає зв’язок з власним тілом, власною душею, власними емоціями. ..Поезія під час війни – мужність дотику до місця , де болить , знаючи , що обов’язково принесеш додатковий біль , однак, можеш і зцілити, бодай спробувати ..

Антологія молодої української поезії третього тисячоліття / уклад. Мирслав Лаюк . — Київ : А ба ба га ла ма га, 2018– 496с. В антології представлено вибрані вірші понад 70-ти найпомітніших молодих українських поетів, чий творчий шлях (за кількома винятками) розпочався в третьому тисячолітті. До книги увійшли вірші українських поетів, найстаршому з яких 39, а наймолодшому – 17 років.

Жадан С. Життя Марії / С. Жадан. — Чернівці : Meridian Czernowitz, 2015. — 184 с.

Збірка “Життя Марії” вийшла друком ще у 2015-му. Однак вірші зі сторінок промовляють сьогоднішнім болем та вірою.

Чорна, ламана, зла зимова
тиша, як смерть, стоїть за дверима.
З цієї зими – залишиться мова –
та, якою ти говорила.
Їй ще приписуватимуть усі біди.
Її ще розтягуватимуть на цитати.
Я буду просто її любити,
буду просто її пам’ятати.
Пам’ятати небо з його висотою,
пам’ятати міста, сполохані криком.
Історія буде зрозумілою і простою,
якщо ти її сам наповнював сміхом.
Пам’ятати сніг у тебе на віях,
пам’ятати сонце – різке, мов опік.
Діти, що народяться по таких сніговіях,
будуть пізнавати цю землю на дотик.
Будуть пізнавати на смак її воду,
будуть пізнавати колір її пшениці,
любитимуть її навіть за посухи та негоду,
любитимуть її навіть за госпіталі та в’язниці.
Пам’ятати холод, що в’їдався під нігті,
пам’ятати жар, що сушив гортані,
пам’ятати рухи твої опівнічні –
легкі, недовірливі, останні.
Діти, що народяться під такими зірками
і яких називатимуть іменами загиблих,
говорячи зі злодіями та ворогами,
вкладатимуть мудрість у кожен свій видих.
Так, ніби до них не було смерті,
так, ніби за ними немає люті.
Будуть упевнені та уперті,
будуть пам’ятати всі речі забуті.
Пробиватимуть шлях у нічних завіях,
долатимуть перешкоди й завади.
Тобі це вдасться, спробуй, навчи їх
любити, вірити і пам’ятати.
Пам’ятати все, що несли з собою,
чорну траву під ламкими снігами,
небо над випаленою головою,
землю під втомленими ногами.

Кіяновська М. Живі перетворення / М. Кіяновська. — Київ : Дух і Літера, 2020 — 96 с.

«Ти» – перше слово цієї книги і той динамічний початок, що урухомлює власне мову, початок « живих перетворень»: « Ти готова? — питає.— Ходи/ По дорозі землі і води/ По дорозі надій і терзань/ По дорозі любові- за грань / Перетворення снігу в число / Перетворення тіла у тло/ Зупиняючи серця ріку / В тому танці, що раз на віку / Зупинчючи пам’ять….». Тричі лунає питання : « Ти готова?». У відповідь народжується те « Я», котре відповідає не лише на рівні мови , а й усім своїм новим єством – у житті: « Я готова !- мовчу, хоч кажу/ І ступаю на край, за межу / І наповнює світло мене — / Наче магма іще кам’яне / І удруге — ясне і просте / Що в садах поза часом росте / І утретє — жаске, на краю / Я всерадісна — дійсна — стою / Проступаючи лі – те – ра – ми/Крізь безчасне, до світла – пітьми». 

Калитко К.  Люди  дієсловами / К. Калитко. — Чернівці : Meridian Czernowitz, 2022. – 128 с.

Перевізник не вíзьме тутешніх монет, не читає кирилиці.
Там повітря як мед, мені про це говорили.
Я стою й задивляюся на вогники з того берега.
Я тут птаха скляна, укрита залізними перами.
Нас війна кігтистою лапою на шворку означень ниже.
Я стою тут, як лампа над розкритою книжкою,
хоч ніколи і не просила здатності світити поміж рядками,
а хіба скляної пташиної сили – розбити себе об камінь.
Світло здатне вдарити. Підпалити крізь лінзу.
Може, візьмеш, човняре, пір’їну мою залізну.

Осока С. Небесна падалиця / С. Осока. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. — 144 с.

Привести тебе до дерева
переміряти іржаві нитки нашого зближення
пересіяти кожну стежку до волосини
переказати подихи на біблійне письмо
перегорнути сівби сторінку
перевісити сильця на твої погляди
перенести колихання грудей до колихання човна
перепиняти жагу голублячим шумом
перекинути думку й наздогнати нею місток
перейняти коней що твоїм сміхом вибіжать
перемножити дерево цілим весняним лісом
перетривати твоє самотиння
самітність твою перекричати
перемовчати твою самоту

Крук Г. Доросла / Г. Крук . — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017 — 112 с.

Галина Крук. міжвоєнне

може, колись, іншим разом, не в цьому житті,
в житі над прірвою, в спірному слові, в хвості
черги живої за чимось відмерлим давно,
за атавізмом – німим чорно-білим кіно,
(ключ від якого згубив постарілий тапер,
може, хтось знає з місцевих, де він тепер?)

вони ще зустрінуться двоє очима, як ті,
що зареклися пройти всю дистанцію на самоті,
що не зважали на інших, до решти не мали жалю,
що розважали, як вміли, нудьгу непозбувну свою
що дивувалися: ось добігає до фінішу все,
стрічку розірвано першим, інших так просто несе…

може, не в цих велелюдних забігах, не в натовпах, не
в братських могилах, у підписах “за головне”,
в списках заслужених, в записах на полях
вони ще зійдуться колись на свій ризик і страх,
на власну відповідальність, на власну вину
задля любові, що більша за біль і війну

Продовження в наступному випуску.