Літературно-мистецький гід «Культура і трагедія: пам’яті Героїв Небесної сотні»
20.02.2022
«…Велике діло – писані слова!
Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невільницьким плачем.
Могилами у полі без імен…»
(Л. Костенко).
Якщо подвиг і трагедія не осмислені і не відрефлексовані культурою ми приречені вічно ходить по колу, нарощуючи скорботний список загиблих.
Дуже важливо, що драматичні події Майдану, трагедія Небесної Сотні стали «писаним словом», живописним полотном, музичним звуком. У цього мистецького послання дуже різні автори, різний спосіб оповідання, різна мета і різна доля. Але воно є, воно існує як частина колективної пам’яті народу, як досвід, як біль, як та пульсуюча точка навколо якої формується свідомість нової України.
Поезії
Носимося зі своїми мертвими як діти
Поскладали їх на майдані,
Обступили колом
На морозі, на снігу, розгублені,
Ніби ніхто з нас досі не знав,
Що померти так просто
Кожен все ще надіється,
Що полежать і встануть
Бо що казати їхнім мамам?
Що казати їхнім дітям?
Хто їм скаже про найгірше?
Людина біжить назустріч кулі
Із дерев’яним щитом, із гарячим серцем,
Із головою в лижному шоломі, повному крові.
Мамо, я в шапці, – кричить у мертву трубку,
Мамо, у нього надто тонка шапка, сичить куля.
Коли помираєш, слід пам’ятати про
Те, що, звісно, перемагає завжди добро,
Але це не одразу помітно;
Що дерева срібні і ріки солодкі хоч десь та є,
І що тільки те, що ти віддав, назавжди твоє,
Навіть якщо це – усе в тобі світло;
Що любити не боляче і не страшно навіть тоді,
Коли від любові тебе охоплює страх і біль,
Що його і не побороти.
І у жодному разі не слід уявляти, як
Будуть після тебе інші жити чи помирати, так
І не взнавши, хто ти.
Тож коли, очікувано чи ні, настає та мить
В місті, де очевидно забагато всього горить,
У країні, котра забагато від тебе хоче –
Краще швидко перелічити імена дорогих і тих,
Хто з любов’ю обережно йтиме тепер по шляхах твоїх,
І не закривати очі.
Вічна пам’ять – тонке проміння, що пливе через всі часи,
Дорогоцінний дзвін у повітрі, голубі голоси,
Відблиски золоті у чужих зіницях.
Коли помираєш – слід проспівати собі мерщій:
Перетікає життя в життя як моря в дощі,
І тому воно не скінчиться.
Хайку з Майдану
Ідуть на площу.
Приводять життя, ніби
Дітей до школи.
Ще трохи, й Різдво.
Понесуть Немовля вздовж
Залізних щитів.
Тепер бачиш: ти
Сам собі глина й гончар,
Обпалений і міцний.
Дим у рукавах.
Ніби йдеш з цими людьми
Лісистим хребтом.
Такий простий жест:
Одне одному мовчки
Пообіцяти.
Туди, за щити
Пустимо качу – хай їм
Пливе по тисині.
Провалився час.
Жінки несуть вечерю
Мужам на мури.
Хай тільки нас
Не виселять з наших тіл –
Ми вистоїмо.
Этот гробик – твой, мальчик, твой, не бойся, ложись,
Зажимая в ладошке пулю по имени жизнь,
Мы не верили в смерть, видишь – крестики из фольги,
Слышишь – все колокольни сорвали себе языки?
Мы тебя не забудем, веришь ли, веришь ли, ве…
Вера кровью в землю стекает по шву в рукаве,
Комом в горле встают песнопенья, молитвы, псалмы
Посреди этой чертовой в хаки одетой зимы,
И февраль, доставая чернила, плачет навзрыд,
И свеча на столе, оплывая, горит и горит…
Живопис
Матвій Вайсберг. «Стіна»
«Іноді світ буває досконалим… Не було тоді більш естетично красивого місця, ніж Майдан, – світлого і доброго в усі буремні дні та ночі… Навіть коли прожектор висвітлює за барикадою каски беркутівців, які нагадують ікру, і ти відчуваєш подих смерті… Навіть коли небо застеляв дим і палав Хрещатик, який не горів із 1941 року. То була якась пекельна краса… А Майдан був спокійним і теплим – завдяки світлим людям, які почули і побачили один одного, перебувають на одній фізичній хвилі. Багато людей зібралися разом і – мріють про хороше…».
 |
 |
За два роки до Революції Матвій Вайсберг створив за мотивами картин німецького художника XVI століття Ганса Гольбейна серію з 32-х робіт на біблійні теми, яка також називалася «Стіна».
Назва виявилася влучною. Бо народжувала багато асоціацій – стіна Плачу, стіна Гніву, стіна Кохання…
З того часу у Матвія Вайсберга залишилися три невикористані ґрунтовані заготовки. Коли в січні 2014 року художник, потрапивши під час перемир’я під атаку сльозогінним газом, повернувся додому, то відчув, що зараз так само відбувається біблійна історія у багатьох фрагментах. А Стіна – це ще й барикада, вододіл між Добром та Злом.
 |
 |
Олександр Ройтбурд ↓
«И человек любой, попадавший сюда, понимал, что он носитель идеи свободы…»
Вікторія Романчук ↓
Як мовою мистецтва розповісти про тих, хто вже пішов, коли чорні вугільні відбитки – все, що вдалося закарбувати про них у пам’яті.
 |
 |
Проєкт «Сторожа» – спроба інтерпретації сучасного сакрального мистецтва. Це новітнє бачення апостолів, проповідників сьогодення, тих, кого варто наслідувати та за ким варто йти.
- Це дванадцять образів.
- З одного боку, то звичайні люди, які віддали найдорожче заради кращої долі для своєї країни.
- З іншого боку, то янголи-охоронці, які завжди поряд і нагадують нам про те, що неможливо зруйнувати чи знищити.
- Янголи, які існують, поки у них вірять, і нагадують нам про те, що, власне, й робить нас людьми…
- Проект має відтворити у нашій пам’яті час смерті та час початку нового життя.
- Білі полотна-знамена – то своєрідний заклик зупинитися, а чорні вугільні відбитки – карби пам’яті про тих, хто вже назавжди пішов від нас.
Музика
Валентин Сильвестров. «Майдан» (2014)
«Шлях до свободи». Сестри Тельнюк та «Літопис Самовидців».
Театр
Наталя Ворожбіт: «Три місяці члени театрального руху «Українська нова драма» збирали матеріали, інтерв’ю, свідчення про людей та події Майдану. Говорили зі студентами, побитими під час першого силового разгону. Ця подія стала поворотною в історії української революції. З козаками, що служили в самообороні Майдану та жили по законам Запорізької Січі. З хлопцями, які будували катапульту та кидали коктейлі Молотова в Беркут, з дівчатами, які подавали їм ці коктейлі. З людьми, які ненавидять Майдан і називають учасників революції «майданутими». Говорили з волонтерами кухонь і медпунктів Майдану. Слухали один-одного. Автори проекту не є відстороненими – ми всією душею підтримуємо Майдан і є безпосередніми участниками подій».
https://www.colta.ru/articles/theatre/2424-maydan-doc
https://www.facebook.com/radiocultureua/posts/1148647835531045/
Авторка п’єси «Майдан Інферно» Неда Неждана: «Необхідно стукати у двері байдужості».
«Ця п’єса – спроба зрозуміти сутність революції, як нового витка еволюції, як іншої свідомості. Адже Майдан – це не лише простір, а ще й спосіб мислення. На Майдані твориться дивовижний світ, де панують не страх і гроші, а мужність і гідність. У п’єсі принципово немає ні політиків, ні силовиків, а лише звичайні люди, які люблять, гніваються, жартують. Але ось вони мимоволі опиняються у вирі подій і стають незвичайними, змінюють світ. Бо сама присутність на Майдані вимагала подолання страху і чогось надзвичайного – цим стало диво самоорганізації, ніби прорив у майбутнє».
 |
 |