«Розгортаю життя, як сувій полотна…»: символіка вишиванки в українській культурі. Художня проза
85 переглядів
15.05.2024
О. Забужко «Музей покинутих секретів»
«То була сорочка. Сліпучо-біла чоловіча сорочка з рясною, як грядка чорнобривців, вишивкою на грудях. Така, як вишивають дівчата своїм нареченим, – і трьом мужчинам од того видива на мить заперло дух: сорочка світилася в тьмі як жива, вона хотіла бути вбраною не на смерть, а до шлюбу. І раптом Адріян зрозумів, навіщо вона тут.
– Ах, бодай же вас Бог любив! – сказав, уже нічому не дивуючи: все було так, як має бути, життя, діслане до свого кінця, як набій по цівці, бігло гладко, мов із верховної волі, і все в нім вкладалося в свої пази. І дівчинка в матроському костюмчику, що, сама того не відаючи, вишила йому останню зброю, теж була тут і дивилась на нього з любов’ю. От під цією сорочкою він і вийде.
Він пояснив свій план: він оголосить, що здаються. Вийде перший, під білим прапором — під оцим-о, – взяв сорочку до рук, але вона не пахла: він перестав чути запахи, чув лиш паленизну. Сорочкою прикриє гранату – там ті не побачать, поки не оточать його впритул. Тоді трьома вибухами водночас вони зможуть знищити щонайменше десяток ворогів. А як пощастить, то й більше…
Гельця перехрестила його, і той рух він також бачив окремо, як сніжинку під опуклою лінзою серед снігопаду: так його хрестила вслід із темних дверей мама, коли він востаннє йшов із дому. Він хотів усміхнутися до своєї смертної нареченої, – прецінь то було їхнє весілля, і хор тонких голосів, од якого з повільним дзвоном розбивалась невидима скляна сфера його життя, співав їм вінчальної, – але усміхнутися вже не зміг. Натомість безтямним, ведмедячим ривком зненацька згріб їх усіх за плечі докупи, наче зібрався танцювати з ними тут у цім гробівці аркана – древнього танцю, танцю воїнів, де єдине багатоголове тіло мчить замкненим колом, і ноги з одностайною силою вдаряють у землю, швидше й швидше розганяється верва, руки на плечах, плече до плеча, вічний чоловічий танець мого народу, що від доби татарських набігів нелюдським зусиллям держить на своїй землі коло, яке йому раз у раз рвуть із муками й кров’ю, і знов треба мук і крови, щоб його відновити, щоб стягтися на силі й тупнути в землю: моя! не віддам!.. – ось наше коло, ну от ми й разом, моя дівчинко, оце він і є, наш з тобою весільний танець – колись нам його перебито, але все врешті виправилось, ми знову разом, ми знайшли свою музику, треба тільки дограти фінал – чисто, без жодної похибки, бо вдруге його вже не переграєш…».
ДИВИТИСЬ ТАКОЖ:
«Розгортаю життя, як сувій полотна…»: символіка вишиванки в українській культурі. Музика. Пісня
«Розгортаю життя, як сувій полотна…»: символіка вишиванки в українській культурі. Проєкти
«Розгортаю життя, як сувій полотна…»: символіка вишиванки в українській культурі. Поезія
«Розгортаю життя, як сувій полотна…»: символіка вишиванки в українській культурі. Живопис