«Книжковий Арсенал» 2019

Перший український переклад шедевра класика англійської літератури Джеффрі Чосера (бл. 1343–1400). Це збірка історій, які розповідають одне одному прочани, що вирішили піти на прощу до гробниці святого Томи Бекета в Кентербері. Серед оповідачів — представники майже всіх верств тогочасного англійського суспільства, а їхні розповіді, вельми різноманітні за тематикою, влучно відображають триб їхнього життя. Це своєрідна енциклопедія життя середньовічного суспільства. Окрім блискучої неповторної іронії, властивої стилю цього шедевра, для нього характерні жвавість, нескінченна доброта, безмежна довіра до людей і надзвичайне уміння захоплюватися навіть жахливими рисами, які часом демонструють його герої. Книга проілюстрована фрагментами Еллесмерівського манускрипту 1410 року.

Чи можна, вимушено переїхавши у дорослому віці з російськомовного Донецька до не надто українськомовного Києва, швидко опанувати українську мову? Можна. Ба більше: можна навіть бути зрілим і визнаним російськомовним письменником, як-от Володимир Рафєєнко, а тоді, опинившись у Києві, опанувати українську мову такою мірою, щоб написати нею блискучий роман. Зокрема – про занурення російськомовного переселенця в радісно-тужливу стихію української мови. А також про його небажання змиритися з роллю пасивного об’єкта «захисту» з боку Росії. Але передусім про те, як погано різномовні частини України досі чули одна одну, внаслідок чого й перетворилися одна для одної на суцільний «мондеґрін». Чи є шанс якось подолати це непорозуміння? Невідомо. Та спершу варто бодай спробувати уважніше вслухатися: а раптом поталанить розшифрувати спотворені звучання .

Це дуже весела книжка. Іноді гірко-безнадійно весела. Іноді – по-дитячому, беззахисно відкрита радості та надії.

Мемуар-автобіографія одного з найвідоміших дисидентів СРСР, українського математика Леоніда Плюща (1939–2015), вперше виданий на Заході 1979 р. п’ятьма мовами одночасно (російською, французькою, англійською, італійською й українською), належить до «золотого фонду» літератури антитоталітарного спротиву. Аналізуючи свій життєвий шлях від повоєнного дитинства до Дніпропетровської психтюрми, куди його вкинуто було з початком репресій 1972 р., Л. Плющ створює безцінний панорамний портрет цілого покоління «шістдесятників», якому історія дала шанс звільнити свою свідомість від гіпнотичної влади авторитаризму.

Ця книжка може послужити антидотом проти ілюзій та ліками проти депресії. Вона нагадує нам, що зло – вічне. А тому вічною є потреба з ним боротися. Особливо на одній із тих вирішальних для всього світу територій, якою є Україна й уся Східна Європа.

Остання книжка Тоні Джадта — неперевершений вердикт інтелектуалам і політикам минулого століття.

У цій надзвичайній книжці двоє дослідників вирушили в подорож, з якої повернеться тільки один. Їхня незвідана земля — континент, який ми називаємо двадцятим століттям, часто такий страхітливий. Їхній шлях пролягає через їхні думки та спогади. Обидва мандрівники — професійні історики, яких досі мучать власні нерозв’язані питання. Вони мусять поговорити один з одним, і часу обмаль.

У книзі «Дружина доглядача зоопарку» Діана Акерман блискавично, з гумором та безкінечним співчуттям до своїх героїв втілила справжню історію війни та величі людського духу. У ній розповідається про героїчне подружжя Жабинських, власників Варшавського зоопарку, які під час Другої Світової війни ховали у розорених вольєрах людей із єврейського гетто і таким чином врятували близько трьохсот людських життів. Ця приголомшлива розповідь про людей та тварин, про глибокі зв’язки між людиною та природою; гімн красі, таємниці та незнищенності життя. У березні на всі світові екрани вийшов одноіменний фільм за участі Джессіки Честейн та Даніеля Брюля.

Ден Сіммонс написав роман надзвичайної епічної сили у призабутому нині напрямі літератури про героїчне протистояння людини і сліпої, могутньої та жорстокої природи. У процесі роботи над «Терором» Ден Сіммонс довго та ретельно опрацьовував архіви, у результаті чого під час читання роману виникає відчуття присутності серед героїв реальної експедиції двох кораблів Королівського флоту Великобританії  – «Еребуса» і «Терору», які 1845 року покинули рідний порт у пошуках Північно-Західного проходу через Північний Льодовитий океан. Кораблі так і не повернулися, і Сіммонс водночас з детальним описом експедиції подає своє бачення причин її фіаско.

Північ, лютий холод і не менш дошкульний голод, а також смерть від надприродного чогось, яка повсякчас чаїться десь поряд, раз у раз забираючи життя учасників експедиції. На тлі у буквальному сенсі смертельно-прекрасних пейзажів півночі відбувається боротьба з байдужою і жорстокою до людини природою, боротьба з чимось невідомим, чого не можуть спинити ані рушниці, ані найлютіші бурі північної зими, врешті-решт, боротьба одне з одним, адже, як відомо з давніх-давен, людина – найстрашніший і найжорстокіший звір.

Книжка не лишає байдужим жодного читача, вона вражає своїми незвичними та багатогранними героями, атмосферою, що наповнена, як теплом, так і сильною пітьмою.

«Дім, у якому…» — це епічна доросла казка. Сюжет розгортається в особливому центрі для дітей з інвалідністю, в якому вони існують у повній ізоляції від навколишнього світу. Тут немає нічого спільного із реальним життям. Немає імен — тільки прізвиська. Немає соціальних норм — тільки власні закони та ієрархія. Немає віри — тільки легенди. А найбільше легенд ходить про цей самий Дім. Він тут є окремим персонажем, впливовим та глибоким. Для загублених юних душ, що в ньому проживають, цей Дім вже не просто тимчасовий притулок. Це цілий Всесвіт. Книжка перекладена понад десятьма мовами, має низку нагород та велику кількість шанувальників.